ВІДТВОРЕННЯ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ДЖЕРЕЛО АВТЕНТИЧНОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.31650/2786-6696-2025-14-17-24Ключові слова:
автентичність, архітектурна спадщина, форми відтворення, ідентичність, фальсифікаціяАнотація
Проблема відтворення архітектурної спадщини традиційно перебуває у полі суперечливих оцінок. Класична доктрина, сформована Венеційською хартією, трактувала автентичність через матеріальну субстанцію пам’ятки, тому будь-яке відтворення розглядалося як фальсифікація. Водночас історичний досвід свідчить: коли втрачено не лише матерію, а й сам простір пам’яті, відтворення стає єдиним засобом повернення культурної тяглості. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття під впливом Нараського документа, Бурра-хартії та Ризької хартії поняття автентичності вийшло за межі матеріальної субстанції, охопивши культурні, соціальні й смислові виміри, а разом із цим змінилося й розуміння самого відтворення.
Метою дослідження є обґрунтування відтворення як культурного акту, здатного породжувати власну автентичність. Методологічна основа дослідження спирається на інструменти архітектурно-реставраційної діяльності та міждисциплінарні підходи. Поєднання історико-аналітичного, порівняльного, системно-структурного й герменевтичного методів дало змогу розглядати відтворення не лише як технічну дію, а як культурний акт, у якому архітектура стає носієм пам’яті й осмислення минулого.
У результаті було запропоновано концептуальну модель множинності автентичності (матеріальний, функціональний, контекстуальний і концептуальний виміри) та розроблено типологію форм відтворення: наукову, репрезентаційну, адаптивну, імітаційну й фальсифікаційну. У статті розглянуто дві полярні форми: наукова та фальсифікаційна, як приклади протилежних стратегій взаємодії між автентичністю й сучасністю.
Показано, що відтворення не є антиподом автентичності: воно може виступати її джерелом, створюючи умови для повторного переживання й осмислення минулого. У цьому процесі справжнє та уявне, пам’ять і реконструйований образ постійно взаємодіють, формуючи нову, динамічну автентичність. Відкритим залишається питання, чи може фальсифікаційне відтворення з часом перетворитися на живу спадщину, прийняту суспільством як власну.
Посилання
[1] ICOMOS. International Charter for the Conservation and Restoration of Monuments and Sites (The Venice Charter): adopted at the 2nd International Congress of Architects and Technicians of Historic Monuments. 1964.
[2] ICOMOS; UNESCO. The Nara Document on Authenticity: adopted in Nara, Japan. 1994.
[3] ICOMOS. Riga Charter on Authenticity and Historical Reconstruction in Relationship to Cultural Heritage: adopted in Riga. 2000.
[4] Australia ICOMOS. The Burra Charter: The Australia ICOMOS Charter for Places of Cultural Significance. 2013.
[5] O. Oliinyk (ed.), Kontseptsiia natsionalnoi polityky shchodo kulturnoi spadshchyny v Ukraini (Proiekt), Kyiv: Arkhitektura i prestyzh, 2014.
[6] ICOMOS and ICCROM, Analysis of Case Studies in Recovery and Reconstruction: Report (Vol. 1–3), Paris: ICOMOS International Secretariat and ICCROM Regional Office, 2021.
[7] S. Yazdani Mehr, "Analysis of 19th and 20th century conservation key theories in relation to contemporary adaptive reuse of heritage buildings", Heritage, no. 2, pp. 920–937, 2019.
[8] S. Labadi, "World Heritage, authenticity and post-authenticity: International and national perspectives", In: S. Labadi, C. Long (Eds.), Heritage and Globalisation. London: Routledge, pp. 66–84, 2010.
[9] S. Muñoz Viñas, Contemporary Theory of Conservation, Oxford: Elsevier, 2005.
[10] J. Jokilehto, A History of Architectural Conservation, 2nd ed., London; New York: Routledge, 2017. https://doi.org/10.4324/9781315636931
[11] J. Krawczyk and M. Balcer, "Pierre Nora’s 'Sites of Memory' and the social aspect of issues in built heritage conservation", Protection of Cultural Heritage, no. 12, pp. 1–12, 2021. https://doi.org/10.35784/odk.2673
[12] S. Kulevičius, "Nature and Mission of Heritage in Modernity: Impacts of Nationalism", Istorija / History, no. 99(3), pp. 5–13, 2015.
[13] O. Plamenytska, "Bukva i dukh arkhitekturnoi restavratsii (avtentychnist’ versus dostovirnist’)", Kul’turna spadshchyna: zbirnyk naukovykh prats’, no. 1(10), pp. 11–31, 2017.
[14] O. Chahovets and O. Zhukova, "Reconstruction of destroyed architectural monuments in Ukraine: Between historical authenticity and modern needs of the urban environment", Protection of Cultural Heritage, no. 22, pp. 1–32, 2024. https://doi.org/10.35784/odk.6122
[15] O. Chahovets, "Authenticity 30 years later in the context of the 1994 Nara conference", Modern construction and architecture, no. 13, pp. 39–47, 2025. https://doi.org/10.31650/2786-6696-2025-13-39 47.
[16] K. Cherkasova, "Naukovo-praktychni aspekty zberezhennia arkhitekturno-mistobudivnoi spadshchyny v rozvytku suchasnoi arkhitekturno-restavratsiinoi osvity", Novyi Kolehium, no. 1(103), pp. 13–18, 2021. https://doi.org/10.30837/nc.2021.1.13
[17] UNESCO, "Creating reconciliation: Mostar Bridge", World Heritage, no. 103, pp. 26–27, 2022.
[18] A. Crăciunescu, "Authenticity between pure theory and practical application – the barrier of words", Protection of Cultural Heritage, no. 23, pp. 61–82, 2025. https://doi.org/10.35784/odk.7178
[19] L. Nyzhnyk, "Restavratsiia P’iatnytskoi tserkvy v Chernihovi u 1943–1972 rokakh i stvorennia muzeiu (za pysmovymy dokumentamy arkhitektora-restavratora P. D. Baranovskoho)", Nizhynska starovyna, no. 14, pp. 27–33, 2012.
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 СУЧАСНЕ БУДІВНИЦТВО ТА АРХІТЕКТУРА
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
