ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ОКРЕСЛЕННЯ МОДЕРНІСТСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Анотація

Хвиля модерністського формотворення, яке стало домінуючим в Україні з 2010-х років, досі залишається маловивченим явищем і немає достатньої теоретичної бази для свого позиціонування в складній картині тенденцій проектування. Хоча такого роду архітектура була об’єктом зацікавлення багатьох досліджень, їх результати часто мають суперечливий характер і, певною мірою, ускладнюють структуризацію цього явища на рівні теорії архітектури. Дана специфіка також характерна і для термінології, яка відзначається значним різноманіттям та варіативністю трактувань.  

У статті наводиться перелік основних термінів, які використовують для окреслення хвилі модерністської архітектури межі ХХ – ХХІ століть, надано їм аналітичну характеристику та оцінку з точки зору відповідності природі явища, котре вони детермінують. В результаті, окреслено кілька принципових підходів до вирішення проблеми термінологічного різноманіття та виділено найбільш відповідні визначення, які мають універсальний характер. За основу даного підходу взято усвідомлення того, що в картині яка склалась існують два способи узагальнення, котрі ґрунтуються на: а) спробах знайти мета-термін, що здатний акумулювати в собі всі існуючі і – таким чином – вирішити проблему понятійної дисперсії; б) спробах вибудувати чіткий ланцюг послідовних явищ, котрі пов’язані між собою діалектичними причинно-наслідковими зв’язками. Також у статті приділено увагу таким поняттям як неомодернізм, гіпермодернізм та альтермодернізм, означальні характеристики яких в найбільш повній мірі відповідають ефективним шляхам термінологічного узагальнення.

Крім того, розглянута проблематика загальнотеоретичного рівня пов’язана із більш вузькими напрямками, серед яких хвиля нового модернізму в багатьох містах України, зокрема Дніпрі, Львові та Києві. Науково вмотивована кваліфікація термінології відкриває можливість більш чіткого визначення критеріїв оцінки цінності цих структур та проектних рішень з майбутнім потенціалом віднесення їх до об’єктів спадщини та автентичних свідчень поколіннєвої унікальності.