АНАЛІЗ НОРМАТИВНОЇ БАЗИ З ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ОГОРОДЖУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ РАДЯНСЬКОГО ТА ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДІВ УКРАЇНИ

Анотація

Необхідність аналізу нормативної бази з енергетичної ефективності огороджувальних конструкцій житлових приміщень викликана наявністю значної кількості  житла, що було побудовано за часів радянської України і яке наразі складає левову частку усього наявного житлового фонду. Тогочасні високі темпи масового будівництва досягалися швидкістю монтажних робот, простотою матеріалів та невибагливістю конструкцій, тому питання енергоефективності не було важливим. З отриманням Україною незалежності та переходом від планової економіки на ринкову, тарифи на енергоносії почали зростати і це призвело до необхідності будувати вже за іншими нормативами. Так, починаючи з 1994 року почала формуватися нова нормативна база незалежної України починаючи з законодавчих актів. Це, в свою чергу, призвело до створення відповідних державних інституцій і нових нормативних вимог до енергозбереження, які почали впроваджуватися у будівництво. І якщо сучасні нормативні вимоги з енергоефективності, при новому будівництві, ґрунтуються на  необхідності заощаджувати енергію, то у радянській нормативній базі, як показав її аналіз, такі вимоги практично відсутні. Цей ключовий фактор потрібно враховувати  при подальших дослідженнях стану житлових споруд.  Отже, житловий фонд побудований за часів незалежності України за якістю енергозбереження став суттєво відрізнятися  від радянського. Вивчення, розуміння і вирішення проблеми низької енергоефективності застарілого житлового фонду дозволить раціонально підійти до питання впровадження термомодернізації, враховуючи сучасні будівельні матеріали та технології будівництва. Адже проведення робіт з термомодернізації існуючого житла в масштабах усієї країни дозволить, у першу чергу, суттєво знизити навантаження на енергетичні мережі, а по-друге, значно зменшити енергоспоживання  та витрати на опалення і кондиціонування. Тривалий період радянського будівництва залишив у спадок сотні мільйонів квадратних метрів морально і фізично зношеного житлового фонду. Він становить значну частину і потребує капітальної термомодернізації та витрат на реалізацію цього завдання. Частина  житлового фонду радянських часів вже досягла нормативного періоду зносу і проблема подальшої доцільності його експлуатації і можливості модернізації залишається актуальною. У вирішенні цієї проблеми варто звернути увагу як на вже існуючий досвід впровадження рішень  термомодернізації українськими об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, так і вивченню досвіду Країн колишнього Варшавського блоку.